Сторінка психолога


                            Робота психолога у позашкільному закладі

Основною метою психолога позашкільного закладу є створення сприятливих соціально-психологічних умов для творчого розвитку особистості дітей та підлітків на різних вікових етапах — від дошкільного до юнацького — і проведення психолого-педагогічної роботи з розв'язання різноманітних психологічних проблем, що виникають у процесі творчої діяльності, соціальної поведінки, розвитку особистості підростаючого по­коління.
Для досягнення цієї мети психолог координує свої дії з керівництвом, педагогічним колективом позашкільного закладу, батьками гуртківців, громадськістю та всіма зацікавленими особами й установами. Психолог керується в своїй діяльності інтересами дітей та підлітків. Він спирається на директивні документи вищих інстанцій, накази по позашкільному закладу, Положення про психологічну службу позашкільного закладу, Положення про психологічну службу в системі освіти України.

                               Основним завданням психолога є:

- забезпечення створення сприятливих соціально-психологічних та індивідуально-психологічних умов для творчого розвитку особистості гуртківців;
- надання необхідної психологічно-педагогічної допомоги дітям і підліткам у розв'язанні гострих психологічних проблем особистості, зокрема у подоланні негативного впливу на розвиток їхньої особистості несприятливих соціальних, екологічних та інших факторів;
- підвищення рівня та якості навчально-виховної роботи в позашкільному закладі шляхом реалізації індивідуального, особистісного підходу до дітей і підлітків, правильної організації диференційованого навчання й виховання;
- сприяння виявленню і цілеспрямованому розвитку творчих здібностей дітей та підлітків в обраній ними сфері діяльності, надання їм допомоги у професійному самовизначенні, за­безпечення психологічно-педагогічної підтримки обдарованих дітей;
- популяризація психологічних знань, прищеплення молоді вмінь та навичок самовдосконалення особистості, здорового способу життя.

                        Психолог здійснює свою роботу у таких напрямах:

- безпосередня психологічна робота з дітьми, керівниками гуртків, студій, секцій, адміністрацією закладу, батьками й родичами гуртківців, усіма зацікавленими особами та устано­вами шляхом спілкування, зустрічей, бесід, індивідуальних та групових консультацій, нарад, психологічно-педагогічних консиліумів, "круглих столів", конференцій, семінарів, лекцій, дискусій тощо;
- гурткова робота з дітьми та підлітками у спеціально організованих гуртках психологічного профілю психології, самовиховання, філософії, логіки, педагогіки та ін.
- клубна робота, яка передбачає популяризацію психологічних знань серед дітей і підлітків членами клубів психологічного профілю. Ця робота може проводитися також через засоби масової інформації регіону проживання гуртківців і, по можливості, самого позашкільного закладу;
- інструктивно-методична робота, яка полягає в розробці методичних матеріалів — навчальних планів, програм, рекомендацій, пам'яток з організації психологічно-педагогічної допомоги дітям, керівникам гуртків, батькам з урахуванням конкретних соціальних, економічних, екологічних умов;
- науково-дослідна робота серед гуртківців, педагогів, батьків, яка передбачає вивчення окремих проблем та питань, що можуть виникати при використанні рекомендацій чи методів психологічної служби. Цей напрям роботи пов'язаний з науковим аналізом негативних проявів у поведінці й творчій діяльності учнів. Він базується на використанні відповідних методів дослідження — спостереження, експерименту, опитування, тестування тощо.


                            Психолог застосовує у своїй роботі спеціальні методи:

- систематичне вивчення соціальних та індивідуальних особливостей психічного розвитку особистості дитини на різних вікових етапах, виявлення, попередження та подолання різних психічних відхилень унаслідок дії несприятливих факторів навколишнього середовища; 

- комплексна психодіагностика властивостей, якостей, творчих здібностей дитини, визначення її соціальності та індивідуальності, виявлення сильних та слабких сторін її особистості та побудова на цій основі індивідуальних програм розвитку творчої особистості здібних і обдарованих дітей;

- психологічне консультування дітей, батьків, керівників, гуртків і позашкільних закладів з метою ефективного проведення психологічної роботи з дітьми, надання їм методичної допомоги у самопізнанні, самоорганізації, творчому самовираженні та самовдосконаленні, подоланні негативних наслідків для їхньої особистості несприятливих умов довкілля;

- психогігієнічна, психопрофілактична та психотерапевтична робота з метою забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини, запобігання відхилень у становленні особистості, подолання негативного впливу несприятливих факторів на розвиток різних сторін особистості (спрямованості, емоційної сфери, здібностей тощо);

- психологічно-педагогічна корекція відхилень у розвитку, навчальній діяльності й поведінці дітей з урахуванням впливу соціальних, індивідуальних та екологічних факторів;



                   Поради батькам,які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.

2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

3. Непозбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих),оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.

8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку

Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні занятті. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

· Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

· Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

· Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

· Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

· Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

· Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

· Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

· Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики».

Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до закладу, з цікавістю робити завдання. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

                                 Рекомендації батькам гіперактивних дітей

1. У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

2. Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

3. Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .

4. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.

5. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

7. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

8. Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах,на ринках,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

9. Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки,біг,спортивні заняття.

                            Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

1. Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

2. Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

3. Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

4. Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

                                    Кілька порад батькам замкнутих дітей:

1. Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

2. Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

3. Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.


            Форми прояву порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок
1. Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов’язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність.

2. Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13 – 16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання.

3. А от страхи можуть бути не тривалими – 10-12 хвилин та тривалими – приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими.

4. Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов’язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури.

5. Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригнічувального настрою, усамітнення. Їм необхідне відчуття підтримки та любові.

6. Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними.

7. Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності.

8. А патологічні захоплення характеризуються одержимістю або надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супроводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план.

9. Тютюнопаління.

Одна з найпоширеніших шкідливих звичок. У середньому та старшому віці підлітки інколи не приховують від батьків своєї патологічної звички і палять у їхній присутності не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність.

10. Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм.

Прилучення до алкоголю відбувається переважно в святкові дні.

Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% - задоволення.

Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім’ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік залучення до спиртних напоїв – 12-15 років, у неблагополучних сім’ях – 9 – 12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним.

Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.

В останні десятиліття у зарубіжній психології з’явилося багато робіт, присвячених трагедії невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. За даними одного з відомих вчених – П. Торренса, більше третини дітей, що були відраховані як невстигаючі, це – обдаровані діти.

Особистих проблем в обдарованих дітей зовсім не менше, ніж у звичайних однолітків, а іноді й більше. До проблем обдарованих дітей можна віднести такі:

1.Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточення – це далеко не повний перелік якостей обдарованих дітей. З одного боку, ці якості допомагають досягти високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого – є джерелом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це призводить до складних переживань такої дитини, вона або замикається в собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись одержати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим самим. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто з’являється тому, що навчальна програма є нудною, нецікавою для обдарованих дітей. Порушення в поведінці обдарованих дітей можуть виникати тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їх однолітки із середніми здібностями. Унаслідок цього обдарована дитина опиняється в ізоляції, замикається в собі.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть усупереч із їхніми або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, значно більшою мірою, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони поступаються останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба в досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов’язане з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими, ніж вони є. вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси відчуття власної неадекватності й низька самооцінка.

10. Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості є тією рушійною силою, яка веде до високих результатів.

11. Надчутливість. Оскільки обдаровані діти більш сприятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення і зв’язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, а й до оточення. Обдарована дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як вияв неприйняття себе оточенням. У результаті вважається, що така дитина відволікається, є гіперактивною, оскільки постійно реагує на різноманітні подразники й стимули.

12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до зростання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителів, батьків та інших дорослих. Це зумовлює непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

13. Нетерплячість. Обдаровані діти часто з недостатньою толерантністю ставляться до дітей із нижчим, ніж у них інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточення зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість.

Тільки психолог зможе надати якісну кваліфіковану психологічну допомогу всім учасникам педагогічної взаємодії, тому психологічний супровід діяльності позашкільного навчального закладу необхідний і важливий.

Тому, говорячи про проблему психологічного супроводу обдарованої дитини, потрібно підходити до її вирішення комплексно, ґрунтуючись на здобутках сучасної психологічної науки та психологів-практиків. Тільки такий підхід допоможе рівномірному та максимально ефективному розвитку обдарованої дитини та відкриє всі шляхи реалізації обдарованості кожної дитини.



Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.